ЕНДОЦИТОЗ (лат. endocytosis < грец. endon — усередині + kytos — посудина, ємність, клітина) — процес активного надходження твердих і рідких матеріалів із зовнішнього середовища усередину клітини, поширений у всіх типах клітин. Розрізняють кілька типів Е.: фагоцитоз — надходження в клітину «твердих» структур відносно великого розміру; піноцитоз — надходження у внутрішньоклітинне середовище рідких субстратів і дрібних часток; мікропіноцитоз — відрізняється від фаго- і піноцитозу величиною утворених везикул, які можна виявити лише за допомогою електронного мікроскопа. Е. здійснює функцію харчування, захисту (у т.ч. імунологічного), високоспеціалізовану функцію регуляції внутрішньоклітинних систем за допомогою гормонів та інших хімічних месенджерів (опосередковану рецепторами Е.), репаративну функцію, пов’язану з утилізацією ушкодженої ділянки клітинної мембрани, компенсаторну функцію, пов’язану з підтриманням сталості площі поверхні клітини тощо. Е. незалежно від того, у реалізації яких функцій він бере участь, включає сувору послідовність подій. Під впливом найчастіше визначеного сигналу починається інвагінація всередину цитоплазми ділянки мембрани, на якій при фаго- і піноцитозі адсорбована поглинута речовина. Індукторами Е. є деякі солі, амінокислоти, білки, а особливо γ-глобулін і желатин. Везикула, що утворилася (піноцитозна вакуоль чи фагоцитозна вакуоль — фагосома), покрита плазматичною мембраною, відшнуровується й рухається до центральних структур клітини. Везикули можуть зливатися одна з одною чи з внутрішньоклітинними мембранними структурами (напр. лізосомами, ферменти яких здійснюють внутрішньоклітинний гідроліз поглиненого матеріалу).
Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987; Фізіологія з основами анатомії людини / За ред. проф. Л.М. Малоштан. — Х., 2003.